ОБСТРІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБСТРІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех. і без додатка. Вести обстріл якої-небудь цілі, площі. Він [фашист] собі бомбить, обстрілює, а наша робота своїм порядком під землею йде (Кучер, Чорноморці, 1956, 471); Дорогою десантників накрили штурмовики, які обстріляли їх з кулеметів (Ю. Янов., Мир, 1956, 210); * Образно. Крадькома він вивчав професорову дружину. Кидав на неї швидкі погляди, обстрілював її очима (Загреб., Спека, 1961, 292); // перев. док. Привчити до бойової обстановки. — Люди в нас золоті, ціни їм немає. Тільки обстріляти їх треба, обкурити порохом — і тоді хоч до Чорного моря йди з ними (Воронько, Партиз. генерал.., 1946, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 587.