ОБСНО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБСНУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.

1. Густо обмотувати, обплітати чим-небудь; обплутувати. А чим дальше, тим нитка скоріше торочиться, біжить, обсновує якісь дерева, хрести, могили (Кобр., Вибр., 1954, 170); Деякі личинки перед перетворенням на лялечку обсновують себе коконами (Шкідн. поля.., 1949, 18); Павутиння летіло пучками.. Воно обснувало тополі, верби, стіжки, тини (Н.-Лев., II, 1956, 184); Під стелею ластівки гніздо виліпили, для безпеки мати волосінню ластів’ят обснувала (Гончар, Тронка, 1963, 110); * Образно. Кулі з сумовитим дзижчанням все густіше обсновували погожу ніч (Стельмах, II, 1962, 193); Співай мені, Музо! Обснуй мене мріями-чарами, Мов срібним павутинням (Фр., XI, 1952, 426); // перен., розм. Оточувати з усіх боків. [Економ:] У ліс його [Кармелюка] не пустять, село теж москалі обснували, по шляхах — сторожа (Вас., III, 1960, 459).

2. перен. Обволікати, обкутувати з усіх боків (про дим, туман і т. ін.). Мрячні опари підіймалися з вогкого лісу й обсновували його великанів, наче серпанком (Оп., Іду.., 1958, 662); Обснувала [осінь] димами гори, заповнила мрякою яри (Фр., VII, 1951, 288).

3. перен. Позбавляти власної волі, свободи дій; підкоряти собі, своєму впливові. Вже вона не даремно так довгі літа до мене прилещувалась, обсновувала мене.., мов павук тонкою павутиною, аж поки не зробила рабом (Фр., VII, 1951, 84); Якби люди на тебе не робили, то ти би не мав з чого жити. Ти обснуєш чоловіка, як павук, та й висисаєш із нього кров (Март., Тв., 1954, 72); Обснували тебе Павутинкою, Отруїли тебе Міщанинкою (Гірник, Стартують.., 1963, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 583.