ОБСМО́КТАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обсмокта́ти. Із столу обов’язково що-небудь падало: або ложка.., або обсмоктана куряча кісточка (Тют., Вир, 1964, 215); * Образно. — Тисячі років збирало болото вершки чорнозему.. А ми на .. обсмоктаних горбах рослину мучимо (Вол., Дні.., 1958, 67).

2. у знач. прикм., перен., розм. Виснажений, змарнілий; захирілий. Довга обсмоктана людина ходила по кабінету і щось говорила (Ле, Міжгір’я, 1953, 150); Він скидає шапку, розстібає кожушок. Худе, обсмоктане обличчя і неспокійні очі (Хижняк, Тамара, 1959, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 582.