ОБРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБРЕКТИ́, ечу́, ече́ш; мин. ч. обрі́к, обрекла́, ло́; док., перех., заст.

1. Обіцяти. На заручинах.. обрікають молодятам подарунки (Сл. Гр.); Хай я сама сирій землі належу, — віддай мене тому, кому обрік (Л. Укр., І, 1951, 243).

2. рідко. Прирікати.

3. Обзивати. [Текля:] Я б її радніша струїти, бісову тінь, за те, що вона колись обрекла мене перед цілим парубоцтвом (Кроп., І, 1958, 399).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 568.