Про УКРЛІТ.ORG

обрубок

ОБРУ́БОК, бка, ч. Відрубана частина чого-небудь. Вхопив [шинкар] здоровенний обрубок у руки, замахнувся… (Мирний, II, 1954, 128); Посередині двору вязниці височіла постійна шибениця, а під нею великий обрубок старого дерева — плаха (Гжицький, Опришки, 1962, 179); Мов з-під землі виріс здоровенний Влас Харитонович з довгим обрубком рейки (Баш, Надія, 1960, 200); * Образно. У відповідь лунають глухі обрубки слів (Стельмах, І, 1962, 122); // Те, від чого відрубана якась частина. Несподівано якось обрубок руки.. зсунувся та умочився в воду, і вмить рука у неї виросла (Укр.. казки, легенди.., 1957, 82); Обріз рвучко вдарив назад коротким обрубком ложі, враз задзвеніло скло, і вибух гухнув далекою луною (Епік, Тв., 1958, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 572.

вгору