ОБПА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обпали́ти. Чорний ворон кричав на верхівці обпаленої блискавкою сосни (Донч., III, 1956, 110); На броню танка.. піднявся радянський воїн з відкритим, обпаленим сонцем обличчям (Чорн., Визвол. земля, 1959, 139); Згубивши все, вона придбала одне: непохитну, обпалену горем людську душу (Перв., Невигадане життя, 1958, 175); // у знач. прикм. З її вікон вид недалекий Гора спиняла обпале́на (Фр., X, 1954, 186); В другому кінці вагона дедалі голосніше стогнав обпалений танкіст (Гончар, III, 1959, 178); // обпа́лено, безос. присудк. сл. Усе обпалено гарячим сонцем.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 553.