ОБМИ́ТИЙ, а, е, Дієпр. пас. мин. ч. до обми́ти. Запалене молоде лице, обмите свіжою водою, засвітилось при світлі (Н.-Лев., І, 1956, 73); Антін Глущук підходить до найліпшого авто, що, обмите осіннім дощиком, вилискується, як скло (Чорн., Визволення, 1949, 131); Левкові добре було: був і обмитий, і обпатраний, щонеділі була й сорочечка біленька, і буханець м’якенький (Кв.-Осн., II, 1956, 255); Вже були "обмиті" капітанські погони, були проголошені тости за тісним столом в колі друзів (Рибак, Час.., 1960, 17); // обми́то, безос. присудк. сл. Дівчині обмито рану, що показалася зовсім легкою (Фр., VI, 1951, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 539.