ОБЛІ́ЖНИЙ, а, е, розм.

1. Тривалий, затяжний (про дощ, сніг). Падав обліжний сніг (Рибак, На світанку, 1940, 217).

2. Суцільно оповитий хмарами. Зупинився [Силантій] біля дверей і, оглядаючи обліжне небо, не відважувався рушити з місця (Шиян, Магістраль, 1934, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 526.