ОБЛЯМО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до облямува́ти. До неділі біла літня сукня, облямована шовковими рожевими стрічками, вже була готова (Н.-Лев., III, 1956, 135); До кімнати зайшла молода дівчина в пальті, облямованому хутром на полах і рукавах (Добр., Тече річка.., 1961, 3); Чорні очі Замфірові, його довгасте, повне обличчя, облямоване низько стриженою чорною бородою, так і світяться задоволенням (Коцюб., І, 1955, 188); На кожному дереві кришталеві грона, облямовані зеленим листям (Жур., Вел. розмова, 1955, 138); Двір — тепер зелений та чистий, кругом облямований коморами, загородами (Мирний, І, 1949, 368); // облямо́вано, безос. присудк. сл. — Дворяни знали, які собі двері ставити! Дуб у два шари навхрест — по півтора дюйми стелина, на каруку і на гвинтах, ще й міддю облямовано (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 586).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 532.