ОБЛЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБЛЯГТИ́, ля́жу, ля́жеш, док.
1. перех. Розміщуватися навколо чого-небудь; тісно оточувати щось. Показалися садки, левади, що завжди облягають кожне село (Мирний, III, 1954, 318); Колись Яремин Кут облягали з усіх боків землі пана Безбородського (Добр., Тече річка.., 1961, 11); Козаче село Глибове при самому Дніпрі, та облягли його височенні гори (Вовчок, І, 1955, 95); // Щільно прилягаючи, охоплювати що-небудь (про одяг). Біла, підперезана тонким плетеним поясом сорочка облягала худе, костисте тіло Сафрона (Стельмах, II, 1962, 368); Вона стояла.. в темно-зеленій армійській сукні, що тісно облягала її стан (Гончар, III, 1959, 396); // Покривати собою кого-, що-небудь по поверхні, з усіх боків. Теплий пухнастий шарф облягав її одне плече (Гур., Наша молодість, 1949, 390); Ще кілька хвилин тому коси пишними хвилями облягали її голову, а тепер на подруг збентежено дивилася якась незнайома голомоза жінка (Хижняк, Тамара, 1959, 169).
2. перех. Покривати що-небудь суцільною масою; густо оповивати (про туман, хмари і т. ін.). Темрява землю кругом облягала (Щог., Поезії, 1958, 428); Дощ суцільним шумом облягав усі навколишні ліси, темні кручі та висоти (Гончар, III, 1959, 308); Що це за така страшна грозова хмара облягла півколом горизонт..? (Кач., Вибр., 1953, 84); // безос. Все небо облягло сірими хмарами (Гр., І, 1963, 264).
3. перех. і без додатка, перен. Повністю захоплювати, заполонювати кого-небудь (про думки, почуття і т. ін.). Одні тільки думки сумні облягають тебе (Мирний, V, 1955, 180); — Як згадаю, скільки я того гріха через тебе набралася, так аж сум облягає… (Л. Янов., І, 1959, 333); [Пугач:] А мене іноді, віриш, така хандра безпросвітна обляже, так починає мені душу гнітити, що й світ не милий (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 43).
4. перех. Тісно обступати, оточувати кого-, що-небудь. Чималий гурт, що облягав кобзаря, мов змело вітром (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 465); Незаможники виходили [з сільбуду] поодинці.. і мовчки облягали Химочку з усіх боків (Епік, Тв., 1958, 105); Вірителі.. цілою ватагою облягли князівську віллу і один за другим почали достукуватися до покоїв (Фр., III, 1950, 154); Контору відкривають аж в дев’ятій ранком, але ми вже облягли її від сьомої (Ірчан, II, 1958, 152); // Лягати навколо кого-, чого-небудь. Дітям — розкіш: обляжуть криницю з усіх боків, набирають воду в пригорщі й смаковито п’ють (Гончар, Тронка, 1963, 222); // рідко. Оточувати військом; брати в облогу. Інший береться до зброї і важить на царські чертоги; Цей облягає міста і руйнує будинки нещасні (Зеров, Вибр., 1966, 217); На сторінках літопису змальовано докладно, як тікав од козаків розбитий польський коронний гетьман Потоцький і як облягли його в містечку Полонному грізні козацькі полки (Довж., І, 1958, 273); Наче хмари, бідний Київ Печеніги облягли (Олесь, Вибр., 1958, 348).
5. неперех., розм., рідко. Укладатися спати. Незабаром усі обляжуть, бо завтра свято — неділя, ніхто нічого звечора не робить (Мирний, III, 1954, 405).
6. тільки док., неперех., розм., рідко. Те саме, що захворі́ти. Обліг мій братчик, лежить (Сл. Гр.).
◊ Облягти́ на сме́ртній посте́лі, заст. — захворіти на тяжку недугу, що неминуче закінчується смертю. У панському дворі було неблагополучно! Маленький, 5 років, паничик Вітюньо обліг на смертній постелі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 531.