ОБЛУ́ДНИЙ, а, е.

1. Сповнений, перейнятий облудою, брехнею; обманний, брехливий. Буржуазна демократія.. являє собою урізану, наскрізь лицемірну і облудну демократію (Біогр. Леніна, 1955, 172); Угодовці приходили до народу з облудними словами співчуття (Смолич, Мир.., 1958, 239); // Нещирий, лицемірний. [Громадка людей:] Пророчиці облудні нас бентежать!.. Порадь, як боронитись! (Л. Укр., II, 1951, 489); Ви, облудні фарисеї, ви, раби, в котрих погас жар любові для ідеї, почуття для блага мас? (У. Кравч., Вибр., 1958, 88).

2. Який викликає хибне відчуття, уявлення, сприймання; примарний, ілюзорний. Сни облудні розкрилися зорові, Промінь долі не довго сіяв; За найсвятіші боління та пориви Дикий натовп тебе осміяв… (Граб., І, 1959, 435); То було облудне марево, сон у тяжкій неволі (Кучер, Чорноморці, 1956, 340); // Хибний, помилковий. Мабуть, не одному гостеві спадало на думку, як ця, повна чарівної приваби, молодичка пішла за підстаркуватого Суворого? Але її поводження розвіювало облудні припущення (Досв., Вибр., 1959, 254); — Поговорімо за всіма правилами логіки, бо логіка є підвалина справжнього мислення і не може привести до облудних висновків (Тулуб, Людолови, І, 1957, 25).

3. Який під зовнішньою лагідністю, доброзичливістю приховує погані наміри; підступний. Розбещений, картинний і облудний, він засліпить дівчину своїми вишуканими словами (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 109); // Який таїть у собі приховану небезпеку. Хто звірився тобі, ласкавій і прозорій, Хто сподівається на щедрі й теплі дні, — О, той не знає ще, яке облудне море, Яка в твоїх очах погибель спить на дні (Зеров, Вибр., 1966, 267).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 530.