ОБЛАДУ́НОК, нку, ч. Бойове спорядження воїна в давнину. Тут висіла зброя й обладунок перших київських воєвод — залізний.. шолом.., його [Кия] щит і топір (Скл., Святослав, 1959, 34); // розм. Будь-яке спорядження взагалі. Хто-хто, а син знав, що добра половина цих обладунків в звичайний час зосталася б лежати вдома, бо нічого зайвого чабан не візьме в таку спеку (Гончар, Тронка, 1963, 5); Він мав налагодити весь свій водолазний обладунок і забезпечити безвідмовну дію всіх його частин (Голов., Тополя.., 1965, 111).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 518.