ОБИХІ́ДКА, и, ж., розм., рідко.

1. Повсякденні витрати. [Петро:] Я поніс Порохові кожуха на заклад, щоб взять у нього таляр, то вже було б і на обихідку, і на подимне (К.-Карий, II, 1960, 29).

◊ Бреха́ти (ве́рзти) на всю (свою́) обихі́дку — говорити неправду. — Верзи, верзи на свою обихідку! Може, на душі полегшає, — сказав Оникій (Н.-Лев., IV, 1956, 222).

2. Постійне користування; вжиток. Сааді — дорогий персам поет для їхньої щоденної обихідки, він чудово висловлює щиро перський дух (Крим., Вибр., 1965, 239).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 501.