Про УКРЛІТ.ORG

обида

ОБИ́ДА, и, ж., на кого і без додатка, розм. Те саме, що обра́за. Він бачив її завжди тиху, спокійну, добру і вгадував, що причиною того була обида (Н.-Лев., І, 1956, 369); Спогади — про останні вечори з нею біля перелазу — викликали тільки обиду на Орину та роздратування (Головко, II, 1957, 516).

Держа́ти оби́ду — ображатися на кого-небудь. — Чого ти штовхаєшся, — одсунулась Гучка, — неправду кажу, чи що? І обиду товаришу тут нічого держать (Мушк., Чорний хліб, 1960, 92); Не дава́ти (не да́ти) в оби́ду — не дозволяти, не давати кривдити, ображати кого-небудь. Ні, мати не дасть в обиду, і він ще міцніше притискається до неї (Багмут, Опов., 1959, 13); [Ярослав:] То не дамо ж гнізда свого в обиду. Вперед на бій за землю нашу рідну..! (Коч., П’єси, 1951, 100); Нести́ (терпі́ти і т. ін.) обиду — страждати за кого-, що-небудь. — Мою ти знаєш гору Іду І ліс, де з капищем олтар; За них несу таку обиду, Якой не терпить твій свинар! (Котл., І, 1952, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 500.

вгору