ОБЖИ́НКИ, ів, мн., етн. Закінчення, останній день жнив і свято з цієї нагоди. Надходить осінь. Одробились у полі; справили обжинки (Вовчок, І, 1955, 61); Колос у полі нахилить пшениця, Пилом покрита з курного шляху. Будуть їй добрі обжинки сниться (Шпорта, Вибр., 1958, 51); Нам не раз доводилось бути в селі на обжинках. Останню гривку тепер, як правило, зрізає своєю машиною передовий комбайнер, дівчата йому плетуть вінок (Вітч., 3, 1969, 212).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 498.