ОБГРИ́ЗЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до обгри́зти. Йому був добре знайомий і цей чагарник з обгризеними худобою та вередливо покрученими корчами, й далека околиця (Коцюб., І, 1955, 338); // у знач. прикм. Як хто з них [гостей] шпурне обгризений шматок, Ми кидались, як ті собаки (Сам., І, 1956, 186); Учитель витяг із бічної кишені обгризеного олівця (Ю. Янов., II, 1954, 117).

2. у знач. прикм., перен. З нерівними краями. Я прихилив очі до малюнка: портрет був просто моторошний — лице гостре, як у пацюка, в обгризених віях — гадючі зелені очиці (Вас., II, 1959, 328); Ми спинились біля почорнілого високого дощаного паркана, що за ним виднівся обгризений залізний дах високого будинку (Досв., Вибр., 1959, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 480.