ОБГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБГОРНУ́ТИ, горну́, го́рнеш, док., перех.
1. чим, у що і без додатка. Покривати, обвиваючи, обмотуючи кругом, з усіх боків. Він обгортав кожну свічку хусточкою і подавав о. Артемієві (Н.-Лев., IV, 1956, 99); Здається, не багато речей, а ці дрібнички докучають страх як, треба все обгорнути та вкласти (Коцюб., III, 1956, 143); Віра обгорнула схвильованого Клима в плащ і повела в дім (Грим., Син., 1950, 71); * Образно. Вітер одразу налітає на них, мало не збиваючи з ніг, обгортає крижаною ковдрою (Кучер, Чорноморці, 1956, 330); В вікна дим і станція, і гули, долітає дзвонами село. І в диму мене моє минуле обгортає траурним крилом (Сос., І, 1957, 341).
2. тільки недок. Доладно, щільно облягати, обтягувати (про одяг, вбрання). Біла сукня щільно обгортала її струнку постать (Десняк, Опов., 1951, 13); Добірний шовк.. обгортав дозрілу живучість жінки (Ле, Міжгір’я, 1953, 212); // Те саме, що прикрива́ти 1. Маю з чого прожити. А за все те маю подякувати оцим лахам, що обгортають моє грішне тіло (Март., Тв., 1954, 213).
3. Те саме, що обійма́ти 1. [Савка:] Шкода вже нам молодіти, старенька моя!.. (Жартом обгортає жінку) (Вас., III, 1960, 63); Довго співала царівна морська, Мій стан обгортала царівни рука (Черн., Поезії, 1959, 167); Галинка пригорнулася до Марини, руками обгорнула шию, поцілувала (Епік, Тв., 1958, 544).
4. перен. Обступати, охоплювати з усіх боків, не даючи змоги вирватись; оточувати. Сунуть половці з Дону і з моря — Обгортають наших, як лихая недоля (Мирний, V, 1955, 265); Козаки тихо обійшли замок і облавою обгорнули його (Морд., І, 1958, 141); Закипів же й Шрам.. — А ви ж, — каже, — прокляті салогуби, де тоді були, як ляхи обгорнули нас під Берестечком..? (П. Куліш, Вибр., 1969, 72); * Образно. Зелені гори, вкриті лісом, як дивні зелені завіси, обгортали кругом Шевченкову могилу (Н.-Лев., II, 1956, 383).
5. тільки 3 ос., перен. Густо обволікати, затягувати (про дим, туман і т. ін.). Гаврило куняє.., пара з ріки валує через міст, димом обгортає Гаврилову скулену постать (Тют., Вир, 1964, 301); Не дурно ж так дощиком пахне… Он хмара згущається чорна, Край неба ввесь скоро обгорне (Фр., XIII, 1954, 320); // безос. В обличчя [Тимкові] вдарило гарячим духом розпарених людських тіл. Обгорнуло парою. В тій парі, як у тумані, люди. (Тют., Вир, 1964, 353); // Заповнювати собою, охоплювати навколишній простір (про світло, темряву, морок і т. ін.). Весла — як крила в блакиті. Ми, летимо. Я принаймні маю таке вражіння, може, од синяви, що кругом обгорнула: вона над нами й під нами, спереду, ззаду, з боків. Навіть повітря здається блакитним (Коцюб., II, 1955, 416); Ніч обгорнула біленькі хати, Немов маленьких діточок мати (Л. Укр., І, 1951, 29); Він з нудьгою поглядав на горішню лампу, доки ми догадались її погасити… Темінь обгорнула кімнату (Ю. Янов., II, 1958, 42).
6. перен. Повністю охоплювати, заполонювати (про певний стан, почуття і т. ін.). Підходжу до вікна.. Обгортає зелена п’яна лінь (Вас., II, 1959, 87); [Лукія:] Доки весела — глузую, а обгорне сум — плакатиму (Кроп., II, 1958, 117); Не спав Оксень Недомірко, хоч і важка дрімота обгортала його (Цюпа, Назустріч.., 1958, 71).
◊ Мов по́лум’ям обгорта́є (обгорну́ло) кого, безос. — когось раптово охоплює здивування, образа і т. ін. Мене мов полум’ям обгорнуло, і я витріщив очі. Чи я був справді такий короткозорий, що не бачив відразу того, за чим так тужливо визирав і дожидав? (Коб., III, 1956, 65); Обгорта́ти (обгорну́ти) ду́шу (се́рце і т. ін.) ту́гою (су́мом і т. ін.) — виклика́ти почуття туги, суму і т. ін. Не несли вони [дні] у моє серце ніякої одради, нічого доброго, а обгортали душу тугою гіркою та пекучою (Мирний, І, 1954, 85); Сум (жаль і т. ін.) ду́шу (се́рце і т. ін.) обгорта́є (обгорну́в); Триво́га (ту́га) ду́шу (се́рце) обгорта́є (обгорну́ла) — хтось переймається почуттям туги, суму і т. ін. Сум всю душу обгортає, Додолу никне голова (Гр., І, 1963, 58); Та коли вже надто тяжко Туга серце обгортала, То співці співали пісню, Пісня тугу розбивала (Л. Укр., І, 1951, 374); Хоч часом їм доводилось дуже скрутно і душу кожного обгортала тривога, — але все, що сталося, не проминуло даремно (Скл., Легенд. начдив, 1957, 33).
7. Підгортаючи, обкладати, обкидати з усіх боків чим-небудь сипким. Вона полізла з рогачем у піч. Засунула горщик, обгорнула жаром. Накрила покришкою (Мирний, II, 1954, 210).
8. с. г. Підпушувати землю навколо рослини, присуваючи, привалюючи її до стебла; підгортати. Оженила Горпина сина перед жнивами, вирядила у весільний четвер молодих картоплю обгортати (Л. Янов., І, 1959, 332); Мічурін схилився над лілією й почав обережно обгортати її землею (Довж., І, 1958, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 478.