ОБВІ́ЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обві́яти¹. Ганна виразно бачила його загоріле, вітрами обвіяне, мужнє.. обличчя (Гр., II, 1963, 88); Пізно я повертався додому. Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка (Коцюб., II, 1955, 228); Обвіяний духом поезії пісень, неба, тепла, квіток, він неначе бачив душею свою Україну (Н.-Лев., І, 1956, 463).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 473.