ОББИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обби́ти. Вітер встеля під ноги каштанів оббитий квіт (Забашта, Квіт.., 1960, 16); Казарми були довгі, обідрані, з оббитими дощем стінами (Н.-Лев., II, 1956, 200); Часом прийде [Василь] оббитий, синцями вкритий, закривавлений (Коб., II, 1956, 10); На широких, оббитих китайкою ослонах, сиділи татари (Коцюб., І, 1955, 393).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 465.