ОББИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. ОББИ́ТИ, обіб’ю́, обіб’є́ш, док., перех.

1. Б’ючи по чому-небудь, відокремлювати від нього частини. Муляр з кучі каменю відбирав потрібні йому шматки каміння, тіскою оббивав на ньому гострі кути (Чорн., Визвол. земля, 1950, 46); // чим, об що і без додатка. Очищати ударами, збивати з поверхні чогось які-небудь нашарування. — Та хіба я барюся?.. — виправлявся наймит, оббиваючи мітлу об чобіт (Гр., І, 1963, 264); Увесь екіпаж був на ногах.. Оббивали і обрубували кригу на бортах,.. палубах та щоглах (Трубл., Лахтак, 1953, 12); Вирвав [Глоба] у нього з рук пакунок, швидко кинув його на лаву шлюпки, каблуком оббив гострі черепашки (Собко, Скеля.., 1961, 125).

2. Обтрушувати, обривати ударами (про плоди, листя, квітки і т. ін.). Який же я вийшов звідти сердитий!.. Ішов дорогою, .. з придорожніх будяків квітки оббивав, а далі сів та й плакати став (Вовчок, VI, 1956, 247); Оббивати горіхи; // Пошкоджуючи, викликати опадання, осипання. — Калино моя, чом ти не цвіла? — Зима люта та й цвіт оббила, Тим я не цвіла! (Укр.. лір. пісні, 1958, 184); Легенький морозець оббива лист з дерева (Мирний, IV, 1955, 179); // Вилущувати ударами, вимолочувати зернята, насіння (з стручків, колосків і т. ін.). Вона постелила ковдру, взяла від печі сухий сніп бобу, поклала й почала оббивати стручки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 115).

3. Пошкоджувати ударами поверхню або краї чого-небудь. Дощі осінні, завірюхи оббивали її [хату] і ніхто не мазав ран (Головко, II, 1957, 92); // Ранити ударами або зачіпаючи об що-небудь тверде (про людське тіло). Турки. По три рази в одно місто [місце] бідного невільника затинали, до костей козацькеє тіло молодецькеє оббивали (Думи.., 1941, 82); Темар, оббиваючи собі пальці, швидко лагодив мотор (Трубл., І, 1955, 184); // перев. док., кому, рідко. Дуже побити; набити. — Та цитьте, чортові сороки! — Юпитер грізно закричав: — Обом вам обіб’ю я щоки (Котл., І, 1952, 249).

◊ Оббива́ти (обби́ти) поро́ги кому і без додатка: а) довго, безперервно ходити куди-небудь у якійсь справі; набридати кому-небудь певними проханнями. — Не бійся, брате, не оббивала я до цього тобі порогів, не буду й тепер (Вас., Вибр., 1954, 16); А чи так багато глузду в тому, що вона ось поїде оббивати пороги в медичний? (Гончар, Тронка, 1963, 176); Ходити, клянчити, оббивати пороги не в характері Максима (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 132); б) часто бувати у кого-небудь. Перед людьми вона [Параска] не нахвалиться ним [Василем]: — Панич буде.., — одкривалася вона перед знайомими жінками, котрі щодня оббивали у неї пороги (Мирний, IV, 1955, 55).

4. Прибиваючи, покривати поверхню чого-небудь іншим матеріалом. Молодиця шила, на заздрість другим, розкішний очіпок з шматини, якою пани оббивають стільці (Коцюб., II, 1955, 78); Ляля і тьотя Варя витерли його [ящик], оббили сукном та цератою, щоб не просочилася.. волога (Гончар, IV, 1960, 45); Петру трохи підправив соху, оббив її мідною бляхою (Чаб., Балк. весна, 1960, 367).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 464.