ОБ’ЄКТИВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., перех.

1. Втілювати в конкретних предметних формах; робити що-небудь об’єктом сприйняття. Свідомість кожна — космос І немов буття окреме, Дух од інших незалежний, Що ввесь світ об’єктивує (Сам., І, 1958, 144); Зображення [у прозі початку XX ст.] подій та людей через враження і сприймання персонажів.. давало можливість глибше розуміти психіку героїв, об’єктивувати її, "унаочнити" їхнє сприймання (Рад. літ-во, 7, 1965, 30).

2. Узагальнювати, типізувати що-небудь. Ліричний твір об’єктивує безпосереднє переживання, безпосередню емоційну реакцію суб’єкта на об’єкт (Рад. літ-во, 12, 1968, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 496.