ОБ’ЯВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ОБ’ЯВИ́ТИСЯ, об’явлю́ся, об’я́вишся; мн. об’я́вляться; док., розм.

1. Виявляти себе, свою присутність, своє існування; відкриватися. — Пан за тобою обшукав усе село. Краще не об’являйся! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 109); Всі.. стежили.., аби не пропустити "Іже херувими". Тоді.. мала об’явитись відьма собачим виттям та гавканням (Коцюб., І, 1955, 276); Еге! Скажу вам, хлопці, так — Ще ходить між людьми і досі Залізняк!..Але настане день — а буде то субота — І він об’явиться… (Рильський, Поеми, 1957, 211); // Подавати звістку, нагадувати чимось про себе. Несподівано сьогодні об’явився Петрусь: написав листа батькові (Головко, І, 1957, 277); [Сергій:] Дай мені слово, що коли тільки об’явиться Надійка.., ти подаси мені звістку (Мороз, П’єси, 1959, 55).

2. Те саме, що з’явля́тися 3. [Комонник:] Я зрадників державних не шкодую. Якби в когорті нашій об’явилась ота зараза, — я б тих сектярів руками власними сажав на палі (Л. Укр., II, 1951, 527); — Коли б у нас об’явилася відповідна глина і хтось.. почав би виробляти цеглу, то ви всі пішли б на роботу… (Вільде, Сестри.., 1958, 43); — Федоре, чи правду кажуть люди, що ніби знову радянські листівки об’явилися? (Цюпа, Назустріч.., 1958, 221); // заст. Віддавати себе до рук органів влади. Може, знятись і податись отак через воду, через луки — об’явитись, хай судять? (Гончар, II, 1959, 267); // кому, в чому і без додатка, заст. Поставати перед ким-небудь у певному вигляді. Шата коротка опала додолу: в ході і поставі Справжня богиня нараз об’явилась (Зеров, Вибр., 1966, 233); Давним-давно.. двом риболовам-монахам об’явився тут святий Ян з Дуклі (Козл., Ю. Крук, 1957, 429).

3. рідко. Називати, оголошувати себе ким-небудь. Той, що розпитував, об’явився в волості небожем Окуня — Остапом Хрущем (Мирний, І, 1949, 132); [Парвус:] Чи не хтів він в той вечір неофітом об’явитись? (Л. Укр., II, 1951, 444).

4. діал. Проявлятися. Коли ж однак об’явилася недуга в Андрія виразно, мати, що мала переважно голос в хаті, зачиняє перед ним двері (Коб., III, 1956, 302).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 609.