НІЧНИ́К, а́, ч.

1. Лампа або інше джерело світла, що засвічується на ніч. Спокійно світив під стелею нічник (Рибак, Помилка.., 1956, 92); Зелений тюльпан нічника лив ясне і приємне світло тільки на білу подушку й нечитану сторінку (Кучер, Трудна любов, 1960, 277).

2. розм. Той, хто діє вночі. Не було [на майдані] ще тільки нічника, що вартує на полонині вночі, носить воду та підтримує вічний вогонь (Гжицький, Опришки, 1962, 16); Була глупа ніч і фар ми не запалювали, щоб не притягти до себе уваги німецького льотчика-нічника (Ю. Янов., II, 1954, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 430.