НІСЕНІ́ТНИЦЯ, і, ж. Щось безглузде, нерозумне, без усякого змісту; дурниця. Не даючи слова промовити, він мені читав і читав всяку нісенітницю (Коцюб., III, 1956, 168); Казна-що! Приверзеться якась нісенітниця (Руд., Остання шабля, 1959, 463); // у знач. присудк. сл. Безглуздо, нерозумно. Він уперто відганяв думку, що це ж нісенітниця — шукати без вісті пропалу двадцять років тому людину саме серед цієї купки людей (Сміл., Зустрічі, 1936, 157); При умові існування національних відмінностей безнаціональна культура — цілковита нісенітниця (Ком. Укр., 12, 1959, 38).

◊ Плести́ (наплести́, верзти́, наверзти́, городи́ти, нагороди́ти і т. ін.) нісені́тницю (нісені́тниці) — говорити нерозумні, беззмістовні речі. А парубки копиці клали, Та, знай, на сонце позирали, Та нісенітницю верзли (Шевч., II, 1963, 209); Геть сп’янілий Гутбродт, втративши нитку розповіді, плів всякі нісенітниці (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 427.