НУТРО́, а́, ч.

1. розм. Внутрішні органи людини або тварини; нутрощі. В Балабухи заграло нутро, наче в йому заграли цимбали (Н.-Лев., III, 1956, 243); Жандарми позбавили його слуху й скалічили на все життя його нутро (Досв., Вибр., 1959, 134); — Куди поранило? — запитав Черниш. За юнака відповіли інші. — В живіт його… нутро пошкодило… (Гончар, III, 1959, 412).

2. розм. Внутрішня частина чого-небудь. Сонце вже Підхопилось високо, зазирнуло Промінням скісним у нутро печери (Фр., X, 1954, 370); Молодь кидалася на вагони і випорожняла їхнє нутро на вагонетки (Коп., Вибр., 1948, 124); Прокіп потягнувся до ножа, люто стиснув його в кулаці й загородив по саму рукоятку в соковите нутро кавуна{(Руд., Остання шабля, 1959, 256).

3. перен. Внутрішня суть кого-, чого-небудь. Блискучий план виник у голові Обушного. Він, здається, йшов від самого серця, від партизанських спогадів, від усього більшовицького нутра (Кир., Вибр., 1960, 337); Як побачив пан ознаку на крилі радянськім — затрусився з переляку всім нутром поганським (Гонч., Вибр., 1959, 118); // Внутрішній психічний світ людини; душа. Йому минуло дев’ятнадцять літ, і в його нутрі щось немов перло і тисло назверх (Фр., VIII, 1952, 353); У нутрі моїм пожежа, — заливати випада! Принеси вогонь текучий, — той, що ллється як вода (Крим., Вибр., 1965, 294).

◊ Нутро́м чу́ти (відчува́ти) — підсвідомо, інтуїтивно відчувати що-небудь. — Душком від тебе антирадянським припахає. — А ти хіба з тих, що принюхуються? — Ні, я з тих, що нутром чують (Тют., Вир, 1964, 175); По нутру́ — подобається, до вподоби. — Ми між людьми будемо жити по-людськи, а кому в нас не по нутру, той нехай іде на Січ (П. Куліш, Вибр., 1969, 181); [Маруся:] Я знаю, чому тобі не по нутру ця пісня (Кроп., І, 1958, 79); — Добрячий тютюнець… Аби якийсь панок шарпнув цілу затяжку — на місці врізав би дуба, а нам нічого, якраз по нутру (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 341).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 457.