НУРТУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до нуртува́ти. Може, своїми слабкими руками З серця твойого знімаю я камінь, Серце ж те буйне, Серце нуртуюче! (Забашта, Квіт.., 1960, 71); [Вадим:] Збагнув я нині Демона страждання, його клятьби нуртуючу глибінь… (Лев., Драми.., 1967, 396).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 456.