НУ́РТА, и, ж. Те саме, що вир 1. Був там гроз кривавий подих, дощ топив людей, звірят, — та із нурт із темноводих вирнув новий Арарат (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 15); * У порівн. Повзем за клунею, затримуючи дух, у сніг пірнаючи, мов у глибоку нурту (Рильський, Поеми, 1957, 224).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 456.