НУЖДА́РСЬКИЙ, а, е, розм. Прикм. до нужда́р. Ще більше закам’яніла [Хмелівка], коли батько — жи́ла з цілого світу — обдурив і лишив свою дочку і ненависного зятька з нуждарського роду без обіцяних воликів, без того поля, про яке Охрім марив ще відтоді, як, мабуть, зіп’явся на ноги (Речм., Весн. грози, 1961, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 453.