НУДЬГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Відчувати нудьгу (у 1, 2 знач.). Якову немає роботи. Нудьгує Яків, зникає часом з двору (Мирний, І, 1954, 232); Нудьгував цілий день і тепер нудьгую в своїй кімнаті, номері "Брістоля" (Вас., Незібр. тв., 1941, 219); — Клубу в селі нема, молодь нудьгує, а він [голова сільради] собі папери перечитує (Тют., Вир, 1964, 99).

2. за ким — чим, по кому — чому, без кого — чого і без додатка. Перебувати в тривожно-очікувальному стані; непокоїтися, журитися. — Що ж ти, Василино, не нудьгуєш за своєю Комарівкою? — спитав ласкаво панич (Н.-Лев., II, 1956, 59); Олександра нудьгувала в службі. Думки її рвались поза обсяг щоденщини; вона бажала кращого, празникового життя (Коцюб., І, 1955, 64); Батальйон одержав нарешті пошту.. Сагайді не було нічого. Він, видно, нудьгує і не знаходить собі місця (Гончар, III, 1959, 85); Їм сниться: робота прийшла до рук, нудьгують обоє по ній (Шер., Дружбою.., 1954, 34); [Шалімов:] Я бачу, ти тут не нудьгуєш без мене. Швидко знайшла собі кумира (Коч., II, 1956, 30).

Нудьгува́ти сві́том — те саме, що Ну́ди́ти сві́том (див. ну́ди́ти). [Палажка:] Он нещасна Химка, теж по-модному захотіла жити, та тепер і нудьгує світом (Мирний, V, 1955, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 452.