НУ́ДИ́ТИ, ну́джу́, ну́диш, недок., розм. 1. перех. Викликати почуття нудьги. Та що я буду нудити вас довгим оповіданням! (Фр., III, 1950, 105); Загадкова міна лікаря якось нудила її (Кобр., Вибр., 1954, 94); Розмови, які вів [Бронко], мало сказати — не задовольняли, а просто-таки нудили Сташку (Вільде, Сестри.., 1958, 380); // безос. В хаті нас нудило. Нас тягло до лісу, туди, де річка, де шелест дерев і пахощі лісової зелені (Досв., Вибр., 1959, 47).
2. неперех., рідко. Те саме, що ну́ди́тися. Ходжу, нуджу по садочку, милого не бачу (Чуб., V, 1874, 5); Аж тиждень так собі нудила. А потім трути розвела І генерала напоїла (Шевч., II, 1963, 248); Ой під лісом, та під Лебедином, ..Ой там молод козаченько нудить, Під ним сивий кониченько блудить (Кроп., V, 1959, 31); // чим. Відчувати апатію, відразу до чого-небудь. — Я й сама не знаю, що зо мною сталося: ..як побачила тебе, світ мені незмилився, усім я нудила, усюди я скучала (Кв.-Осн., II, 1956, 46).
Ну́ди́ти ну́дом — дуже нудитися, нудьгувати. Водить Щур очима по кімнаті, нудить нудом смертельним (Вас., Вибр., 1950, 114); Ну́ди́ти сві́том: а) перебувати в стані апатії, бездіяльності. На другім кінці палацу, у лакейській, нудили світом без роботи Петро, Вареників син, та Йван Шкляр (Мирний, II, 1954, 99); [Самопал:] Без діла все прахом стає… І чоловік, як отак сидить, то світом.. нудить, а дай йому діло — оживе (Зар., Антеї, 1962, 269); б) перебувати в стані тривожного неспокою, втомлюватися від журби, туги за ким-, чим-небудь, без кого-, чого-небудь. Чи винна ж голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? Сумує, воркує, білим світом нудить, Літає, шукає, дума — заблудив (Шевч., І, 1951, 4); — Ти знаєш, Насте, що мені нема життя без тебе… Без тебе я нуджу світом, без тебе я нещасний, — промовив сумно Гнат (Коцюб., І, 1955, 49); Павло коло столу похилився, неговіркий, заклопотаний, видно, не милі досвітки без Орини. Світом нудить, з лиця спав (Горд., Чужу ниву.., 1940, 4); в) нидіти, скніти. Довелося генеральші на старості літ самотою світом нудити (Мирний, І, 1949, 200); Найгірше тим, що марне світом нудять у полоні (Л. Укр., І, 1951, 395); г) почувати нехіть, відразу до життя. Дуже журився Івашко за бабусею, аж світом нудив: з хати не вийде, а коли й вийде, то хіба тільки на кладовище (Стор., І, 1957, 135); Не вмирав дідусь той, хоч і нудив світом, бо судила доля, що умре тоді лиш, коли край питимий він побачить вільним (Дн. Чайка, Тв., 1960, 177).
3. безос., перех. Викликати нудоту (у 2 знач.). Нудило мене, давило під серцем, усе б я, немов на похмілля, кисле їла (Мирний, І, 1954, 85); У хату залазить його [моря] гострий дух, од якого нудить (Коцюб., І, 1955, 396); — Як зайду, бувало, в анатомку, так і нудить, всі нутрощі вивертає (Руд., Остання шабля, 1959, 30); Його почало страшно Нудити. Ми не перешкоджали йому (Ю. Янов., II, 1958, 54).
◊ Ну́дить у го́рлі (у гру́дях, під грудьми́) — про млосне, неприємне відчуття від голоду, хвороби, запаморочення і т. ін. — Світ крутиться, поперед очима зачинають бігати колеса, зразу зелені, далі червоні, в горлі нудить (Фр., IV, 1950, 15); В голові у Вови закрутилося, в грудях нудило і що було далі — він уже мало пам’ятає (Вас., І, 1959, 92).
4. неперех., розм. Набридливо скаржитися, нарікати; скиглити. Діти нудяться в хатині, Нудять, нарікають: — І нащо зима та люта? — Все вони питають (Л. Укр., І, 1951, 59); — А випито скільки?! А поїдено з колгоспної комори скільки?! А воно ж, мабуть, і ревізія буде! — нудив комірник (Вишня, І, 1956, 394).
5. перех., заст. Виснажувати, морити. Марно тільки молодець По степу кружає-блуде [блудить], Під собою коня нуде [нудить] (Манж., Тв., 1955, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 450.