НУ́ДИ, ів, мн., розм., рідко. Те саме, що нудьга́ 1, 2. Раз якось, коли опришки розбрелися з нудів хто куди, а Маруся сиділа сама, щось латаючи, до неї підсів Юрчик (Хотк., II, 1966, 264); — Ах, як голова болить, — мовила вона сама до себе, — навіть по ночах спати не можу! А се з нудів, я знаю (Л. Укр., III, 1952, 490).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 450.