НУД, у, ч., розм. Те саме, що нудьга́ 1, 2. Сидимо було день при дні у дівочій та робимо. А тихо коло тебе, як зачаровано. Тільки пані заоха або хто з дівчат на ухо за чим озветься, котора зітхне з нуду (Вовчок, І, 1955, 102); Занудило Ярошенкові якимсь дивним нудом. Щось ніби вхопило його за в’язи та й пригинає ближче до тих живих квіток (Вас., І, 1959, 195); Позавтра осінь ця, сніжисто-дощова, проллє свої жалі, зажуру однотонну — йде однотонний нуд, зажура життьова! (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 450.