НОЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док. Проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку. Ночували гайдамаки В зеленій діброві (Шевч., І, 1963, 100); Майже щоночі в Убийвовків ночував хтось з подорожніх (Гончар, IV, 1960, 72); Вперше Катерина ночувала одна в хаті (Збан., Переджнив’я, 1960, 190); Лукашевич залишилась у Марійки ночувати (Донч., V, 1957, 436).

Днюва́ти й ночува́ти див. днюва́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 448.