НЕЩАДИ́МИЙ, а, е. Який виражає крайній ступінь чого-небудь. Була собі дуже вбога молодиця з дитиною, дуже вбога — таке вже вбожество нещадиме, що не те, що самій їсти, — дитину не мала чим годувати (Вовчок, І, 1955, 384); — Неначе вчепилася в мене недоля, вчепились нещадимі злидні та й годі! І день, і ніч думаю, а все не вгадаю, чого я такий безщасний (Н.-Лев., І, 1956, 56).

Нещади́ма голь — дуже бідні люди. — Народ пливе до нас з усього краю… Нещадима голь! (Кач., II, 1958, 429).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 406.