НЕЧУ́ТНИЙ, а, е. Який не доходить до слуху, не сприймається органами слуху. Далекі гудки паровозів та пароплавів, зовсім нечутні вдень, вночі стають наче гучніші, більш хвилюючі і тривожні (Смолич, Мир.., 1958, 77); Звуки з частотою понад 20 000 коливань на секунду не сприймаються вухом людини, стають нечутними (Наука.., 7, 1962, 9); // Тихий, безшумний. Хода дідова м’яка, тиха — підійде ззаду, й не почуєш. І рухи м’які, нечутні, мов кажановий літ (Донч., II, 1956, 57); Іде палатою вона нечутною ходою, ще більше світла і тепла приносить із собою (Гонч., Вибр., 1959, 169).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 406.