НЕХОТЯЧИ́, присл., розм. Те саме, що не́хотя. Дівчина кинула жмут гілок у вогонь і, наче нехотячи, почала розповідати про себе (Трубл., Мандр., 1938, 58); — Ти чого смієшся? — Я не сміюся. — Як то ні? Адже я бачив? — Я нехотячи (Фр., IV, 1950, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 401.