НЕХИ́ТРИЙ, а, е.

1. Який не вдається до хитрощів, не здатний хитрувати. [Орися:] Я повинна розшукати Юрка і обрятувати його. Може, він де в тюрмі уже? Він такий нехитрий!.. (Кроп., III, 1959, 101).

2. розм. Простий щодо задуму, складу, будови, мелодії і т. ін. Вона помітила нехитрий маневр з папірцем (Головко, І, 1957, 489); Він розумів, що одному старому буде жити важко, що треба ж комусь.. вести нехитре домашнє господарство (Тют., Вир, 1964, 75); Тиха така вона, нехитра ся мелодія, і видко відразу, що написана тим великим композитором, ім’я которому — нарід [народ] (Хотк., І, 1966, 53).

◊ Нехи́тре ді́ло — щось нескладне, що легко зробити, здійснити і т. ін. — Оце в них кулемет, — показав пальцем дядя Гриша. — Якби вдалось: Митько ось береться його зіпсувати. — А діло нехитре, — вставив партизан. — Непомітно у дуло запхнув щось і готово! (Головко, І, 1957, 373).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 401.