НЕУГА́ВНО, НЕВГА́ВНО. Присл. до неуга́вний, невга́вний 2. Кругом його теж неугавно гвалтувало товариство (Мирний, IV, 1955, 112); Вже другий рік живе [чиж] у Юрка, бере з рук насіння, літає по хаті, весь день неугавно співає (Коп., Сон. ранок, 1951, 177); Він одягся і вибіг до дверей. Знадвору хтось настирливо та невгавно тарабанив (Епік, Тв., 1958, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 398.