НЕСПО́КІЙ, кою, ч. Почуття занепокоєння, тривоги; відсутність спокою. Він вернувсь у хату і сів за стіл. Далі схопивсь і почав сновигати по хаті. Неспокій усе більший та більший обіймав його (Гр., І, 1963, 415); Екзамен з російської мови прийшов тримати [Улас] з якимось душевним неспокоєм (Тют., Вир, 1964, 55); Так у неспокої, в тривозі й сіла [мати] коло вікна за прядку (Гончар, II, 1959, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 387.