НЕСКО́РО, присл.

1. Не дуже швидко, не зразу. — Його покликано туди? — Егеж, покликано, — нескоро, роздумуючи, як його сказати, одказала Оришка (Мирний, IV, 1955, 196); — Дмитре, ти мене шукав? — нескоро, з тугою і прихованою надією питає [Марта] його (Стельмах, II, 1962, 352); // Не за короткий відрізок часу. Скоро казку повідати, та нескоро путь верстати (Забіла, Промені, 1951, 166).

2. Не поспішаючи, повільно. Паліїха почала читать нескоро, протяжно, як ото у церкві (Морд., І, 1958, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 384.