НЕСИ́ЛА, и, ж.

1. Фізичне знесилля; слабість. Руки їй з несили упали на коліна (Стар., Облога.., 1961, 15); * Образно. Вороги ходять похмурі і люті, як вовки, мов вчувають свою несилу (Горд., Заробітчани, 1949, 89).

2. у знач. присудк. сл., розм. Не під силу, немає сил. [Диякон:] Я гадаю, сину, що й сюю справу зважить нам несила (Л. Укр., II, 1951, 409); На людях було легше, а зараз, на самоті, несила тамувати душевний біль (Донч., V, 1957, 468).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 382.