НЕСВІ́ЖИЙ, а, е.

1. Який втратив свої природні властивості. В руці любовно зважив [Миронич] кристалик апатиту, Похожий на засохлий, брудний, несвіжий сніг (Бажан, Вибр., 1940, 133).

2. Який був у вжитку, у використанні (про одяг); заношений, брудний. На ньому була несвіжа сорочка, розхристана на грудях (Тют., Вир, 1964, 381); Воєнлікар був у несвіжому халаті і в пом’ятій шапочці (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 36).

3. перен. Який почуває ослаблення, втому. Зморилися здорово, так, що весь час по роботі лежав та й тепер такий несвіжий, важкий (Коцюб., III, 1956, 140); Все тіло у Соломії боліло, як побите. Важкі повіки мимохіть спускались на очі, голова була несвіжа (Коцюб., І, 1955, 363).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 382.