НЕРУХО́МИЙ1, а, е.
1. Який не рухається, залишається в одному й тому ж положенні. Скелі над берегом здавались ще більше нерухомими проти вічно живого, вічно рухомого моря (Л. Укр., III, 1952, 597); Пішов Артем. А мати стояла на місці нерухома, дивлячись синові вслід (Головко, II, 1957, 425); Паморозь розкішним мереживом покрила нерухомі дерева (Стельмах, І, 1962, 274).
2. перен. Який не змінює свого виразу (про погляд, обличчя і т. ін.). — І мені стало чогось страшно, найбільше, коли я завважив усміх на твоїх устах, нерухомий, мертвий усміх (Л. Укр., III, 1952, 684); Цілими днями політрук мовчав. Його широке суворе обличчя було нерухоме (Гончар, III, 1959, 176); Федір, блідий, похмурий і розгублений, дивився на Солода нерухомими очима (Руд., Вітер.., 1958, 24).
3. розм., рідко. Те саме, що нерухли́вий. Мій Кирило — золото не чумак! Такі брови високі, чорні. Все люльку курив; хмурий, наче думає на турка йти; а нерухомий, як справді з золота викований! (Вовчок, І, 1955, 60).
НЕРУХО́МИЙ2, а, е. Який складається із земельної ділянки, будівель і т. ін. Зоставили [брати] Харитонові, як найменшому в сім’ї, по народному звичаю на Україні, усе нерухоме добро і господарство (Н.-Лев., III, 1956. 12).
Нерухо́ме майно́ — земельна ділянка, будівлі і т. ін., належні кому-небудь. — У мене є нерухоме майно, і суддя мене негайно звільнить, — не здавався Одіо (Кулик, Записки консула, 1958, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 380.