НЕРОЗСУ́ДЛИВИЙ, а, е. Який діє нерозумно, без обдумування або не здатний діяти розумно, розсудливо. — Не плач, нерозсудлива дівчино! Покинь пана та вертайся додому (Н.-Лев., II, 1956, 61); — От нерозсудлива ти людина!.. (Ткач, Моряки, 1948, 105); // Який здійснюється всупереч розсудливості; зроблений без обдумування, необачно. В першу хвилину Оля ладна втекти, але миттю змірковує, що такий вчинок був би нерозсудливим і некорисним для неї (Вільде, Сестри.., 1958, 531).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 379.