НЕРОЗВИ́НЕНИЙ, а, е. Який не досяг нормального, достатнього фізичного розвитку; недорозвинений. Тоненький, нерозвинений стан, маленьке, бліде личко мало нагадували, що Юзя вже "панна на виданню" (Л. Укр., III, 1952, 674); // Який не досяг високого рівня у процесі розвитку, удосконалення. Її [Англії] класична політична економія відноситься до періоду нерозвиненої класової боротьби (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 12); // Який достатньо не розвинувся, не удосконалився (про нахили, здібності і т. ін.); малорозвинений. [Карл:] Невже ти вважаєш мої розумові здібності такими нерозвиненими? (Собко, П’єси, 1958, 408); Старі перекази й книги оповідають нам, що в давню давнину люди були дикі.. їх було мало, розум їх був нерозвинений (Фр., IV, 1950, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 377.