НЕПРОБУ́ДНИЙ, а, е.

1. Дуже міцний (про сон); безпробудний, безпросипний. Спав і я. Спав важким непробудним сном (Мирний, IV, 1955, 326); Я спав непробудним сном п’ятнадцять годин (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 117).

2. перен. Який не знає меж, відзначається великою мірою чого-небудь. Адмірал, дарма що був непробудний п’яниця і вчора ввечері відчутно перебрав.., був водночас і неправдоподібно пунктуальний (Смолич, V, 1959, 133); Буржуазія показала, що грубий прояв сили в середні віки, який викликає таке захоплення у реакціонерів, природно доповнювався непробудним ледарством (Комун. маніф., 1959, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 371.