НЕПРИТО́МНІТИ, ію, ієш, недок. Втрачати свідомість; зомлівати. — Приймаю командування! — вигукнув Орлюк, випірнувши на мить у буття й знову непритомніючи (Довж., І, 1958, 306); Аж тепер відчув [Олег], що непритомнів з перенапруги (Ле, Клен. лист, 1960, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 370.