Про УКРЛІТ.ORG

непорочний

НЕПОРО́ЧНИЙ, а, е.

1. Морально чистий, ні в чому не винний; безгрішний. [Роман:] Я мушу розказати Хведоні все, все… Нехай вона своєю чистою душею зважить і зміркує! Вона непорочна, як дитя (Кроп., II, 1958, 42); // Власт., притаманний морально чистій людині. Вже якісь перші знаки записуються на плівці її [доньки] свідомості, чистої і непорочної (Гончар, Тронка, 1963, 302).

2. Незайманий, невинний. [Корж:] Не подоба тепер тобі в вінку ходити, вінок носять непорочні дівчата, а ти навіки честь свою згубила (Вас., III, 1960, 55); // перен. Який має природний вигляд; ніким не змінений, не порушений. Весняне сонечко попсувало вже довгу працю зими: білий непорочний сніг не витримав його пекучого погляду — розтав (Л. Янов., І, 1959, 293); Дерева за вікном у тиші непорочній Стояли, інеєм запушені рясним (Рильський, Поеми, 1957, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 362.

вгору