НЕПОКІ́ЙНИЙ, а, е. Те саме, що неспокі́йний. Він такий блідий, такий непокійний вийшов тоді з хати й напрямився прямо з двору (Мирний, IV, 1955, 40); В очах [Тетяни] заяскрилася непокійна давня туга, горда, палюча тоска (Вас., II, 1959, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 360.