НЕОХОЛО́ЛИЙ, а, е. Який не охолов. Небо миготіло ясними зірками, неохолола за ніч земля дихала парою — легкий туманець виповнював луки (Дім., І будуть люди, 1964, 144); *Образно. Своє чуття неохололе Несла захованим, святим. Гарячим серцем (Мал., Любов, 1946, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 351.